Шалигине — селище міського типу, розташоване на річці (притока річки Обести, басейн Десни), за 20 км від раого центру і за
Населення — 1979 чоловік. Селище засновано наприкінці 1594 році. Його назва похо­дить від імені одного з перших поселенців — Істоми Федоровича Шалигина, який одержав тут земельний наділ за військову службу. У першій половині XVII ст. село було одним з прикордонних пунктів Російської держави і входило до Колодязької волості Путивльського повіту.

Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. в Шалигиному за­готовлялися хліб, одяг і фураж для селянсько-козацького війська. Село неодноразово зазнавало нападів польсько-литовської шляхти та кримських татари. На початку XVIII ст. у ньому налічувалося 68 дворів і 484 жителів. Населення доповню­валося служилими людьми. Поступово з посиленням феодально-кріпосницького гніту частина з них потрапила в залежність від поміщика і перетворилася на кріпаків.

Наприкінці XVII ст. служилі люди в складі Севського полку брали участь в Азовських походах Петра 1, а населення давало на їх утримання «походні» — гро­ні, хліб, сіно, прядиво тощо. Шалигинці активно боролися проти шведських за­гарбників.

У 1757 році Шалигине перейшло у власність князя Барятинського. У 1819 році в селі налічувалося 115 дворів і 857 жителів. З 1727 року Шалигине входило до Путивльського повіту Севської про­вінції Бєлгородської губернії, з 1779 року — Курського намісництва, а з 1797 рої у — Крупецької волості Путивльського повіту Курської губернії.

У 1855 році в Шалигиному князь Барятинський побудував цегельний і цукровий заводи.
У 1860 році в Шалигиному працював фельдшер, який обслуговував жителів багатьох сіл. Лише незначна частина дітей, переважно заможних батьків, навчалась у парафіяльній школі, яку відкрили в першій половині XIX ст. Діти бідноти лишалися поза нею.
У 1899 році на місці старого побудували новий цукровий завод. Становище робітників було дуже важким. Па підприємстві переважала ручна праця.
У Шалигиному в 1884 році налічувалось тільки 9,6 проц. письменних чоловіків, не було жодної письменної жінки. Земська школа, відкрита в 1869 році, містилася у звичайній хаті під солом'яною стріхою. У 1902 році побудували друге шкільне приміщення. В школі працювали 2 вчителі. За відсутністю місць'велика кількість дітей шкільного віку лишалась поза нею. У 1913/14 навчальному році в прийомі до школи було від¬мовлено 95 дітям. Та не всі й прийняті закінчували її.
У січні 1918 року в Шалигиному було встановлено Радянську владу. Почав діяти ревком. Він експропріював маєток князя Барятинського, а його майно частково розподілив між селянами. Наприкінці березня 1918 року Шалигине захопили австро-німецькі війська, разом з якими повернулися запроданці — українські буржуазні націоналісти. Вони за¬провадили кривавий режим, катували і грабували місцеве населення. Загарбники відібрали у жителів 370 пудів хліба, 136 голів худоби і багато іншого майна. Трудящі піднялися на боротьбу проти ворогів. Іимало з них вступило до партизанського за¬гону, який діяв у районі села.
У жовтні Путивльський партизанський загін визволив Шалигине. Путивльський повітовий ревком вжив заходів щодо відродження господарства й охорони соціалістичного майна. 29 листопада було націоналізовано цукровий завод.Робітники підприємства організували бойову дружину і налагодили виробництво цукру. Ревком також подбав про постачання Червоній Армії збруї і фуражу, допомагав формувати повстанські загони. Чимало жителів села вступило до 2-ї Української радянської дивізії, яка визволяла частину Путивльського повіту, захоплену пет¬люрівцями. На початку грудня 1918 року в Шалигиному обрали волвиконком і сільську Раду.
Мирне будівництво було перервано наступом денікінців. Робітники й селяни знову стали на захист завоювань революції. Частина з них поповнила лави Черво¬ної Армії. Наприкінці вересня 1919 року білогвардійці захопили Шалигине. Вони вдалися до кривавого терору: по-звірячому вбивали радянських людей та грабувалиїх.У першій половині листопада 1919 року частини 41-ї радянської дивізії визво¬лили Шалигине. 20 листопада було обрано волвиконком, головою якого став більшо¬вик В. М. Бугайов. Місцеві органи влади забезпечували населення паливом, орга-нізували допомогу сім'ям червоноармійців. У 1920 році тут проводилися тижні до¬помоги фронту, під час яких було зібрано багато продовольства, одягу і взуття для Червоної Армії.
Після закінчення громадянської війни трудящі Шалигиного приступили до відбудови господарства. Вели¬ку допомогу у відродженні господарства подала держава, яка виділила асигнування для цукрового заводу і насіння для селян. Зростало виробництво на цукровому заводі. У сезоні 1925—1926 рр. підприємство виробило 45 тис. цнт цукру. Відроди¬лося господарство цукрового заводу, за яким було закріплено 11 тис. десятин.
сільськогосподарських угідь. їх використовували переважно під посіви цукро¬вих буряків. У 1921 році завершили наділення селян землею. Селянські господарства зміцніли, зросло поголів'я худоби. Трудящі ШалигиногоПо¬дали допомогу голодуючим Поволжя та інших районів. Вони відраховували у фонд допомоги частину свого заробітку, здавали коштовності, брали на утримання дітей, що прибували з цих районів. Було створено дитячий будинок, де розмістили дітей з Поволжя. З 1924 по 1926 рік! Шалигине входило до складу Крупецької волості Рильського повіт> Курської губернії, з 1926 року — Глухівського округу УРСР. З 1935 року воно стало центром однойменного району Чернігівської, а з 1939 року — Сумської області.
Радянська влада виявила велике піклування про розвиток охорони здоров'я, освіти й культурні У 1918 році в Шалигиному відкрили лікарню на цукровому заво¬ді, яку в 1922 році перетворили на сільську. Наприкінці відбудовного періоду в ній працювали лікар, фельдшер і 4 чоловіка молодшого медперсоналу. Було створено три початкові школи: дві у селі і одну на цукровому заводі. У 1921 році в них налі¬чувалось 308 учнів і 11 учителів. Особлива увага приділялась ліквідації неписьмен¬ності серед дорослих. У березні 1921 року організували 3 школи і кілька гуртків лікнепу. Центром культурно-освітньої роботи став народний будинок, відкритий у 1920 році. При ньому працювали гуртки художньої самодіяльності. Діяла також бібліотека. У 1925 році на цукровому заводі організували клуб з бібліотекою і чи¬тальним залом.
Восени 1929 року в Шалигиному почалася колективізація. У 1929—1932 рр. тут створили 8 колгоспів. Основним виробничим напрямом господарств було вирощуван¬ня зернових і технічних культур. Рік у рік міцніла їх економіка. Підвищувалася врожайність сільськогосподарських культур.
Важливу роль у зміцненні колгоспного виробництва відіграла Шалигинська МТС, створена в 1935 році.,- Машинно-тракторний парк МТС дедалі зростав.
У роки довоєнних п'ятирічок значно розширився цукровий завод. Було здійс¬нень його реконструкцію./Тільки в 1937 році з цією метою держава виділила понад 700 тис. крб Завдяки цьому й самовідданій праці трудівників підприємство система¬тично перевиконувало планові завдання, У 1940 році добова продуктивність заводу щодо переробки буряків і виробництва цукру порівняно з 1926 роком збільшилася у півтора раза, а його валова продукція — у кілька разів.
Розвивалися охорона здоров'я, освіта й культура. З медичних закладів в Шалигиному працювали лікарня на50 ліжок (у минулому будинок управляючого князя Барятинського, побудований у 1895 р.), медамбулаторія, 2 фельдшерські пункти і 3пологові будинки.
Медичну допомогу подавали 3 лікарі і 24 чоловіка середнього персоналу. Тут діяла також райсанепідстанція. Зростав рівень освіти й культури. 1927/28 навчальному році в Шалигиному працювали 4 початкові школи. Наступногороку на базі однієї з них створили семирічну школу, яку в 1935 році перетворилина середню.
На початку 30-х років завершено ліквідацію неписьменності серед дорослих.З 1937 року почалися заняття у вечірній середній школі. Напередодні війни лі яли середня, семирічна й початкова школи, в яких налічувалося 608 учнів учителів; Своє дозвілля трудящі проводили в будинку культури і 3 клубах — прицукровому заводі і в колгоспах. Активно діяли гуртки художньої самодіяльності. Віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз перервав мирну працюпрацю радянських людей. З перших днів війни сотні шалигинців добровільно йшли до лав Червоної Армії, Трудящі докладали всіх зусиль, щоб виробити якомога більше продукції дляфронту і вчасно зібрати врожай. Було створено винищувальний загін. З наближенням фронту частину населення і цінне устаткування : цукрового заводу, МТС і колгоспів евакуювали в східні райони. Розгорнулась підготовка до збройної боротьби в тилу ворога. У серпні бюро райкому партії затверди¬ло склад Шалигинського партизанського загону. Командиром загону став П. Я. Саганюк, комісаром — Ф. Д. Матющенко, начальником штабу — В. В. Строган. Було закладено також партизанські бази.

Наприкінці вересня 1941 року німецько-фашистські загарбники вдерлися в Ша¬лигине. Кати по-звірячому розправлялися з мирним населенням. Вони розстріляли тут 15 чоловік, 113 юнаків та дівчат вивезли у рабство до Німеччини. Окупанти грабували народне майно, перетворили клубні й шкільні приміщення на конюшні, закрили лікарню.
У жовтні 1941 року було створено підпільні райком партії, який очолив бо¬ротьбу трудящих. Він діяв до червня 1943 року. Під керівництвом підпільного райкому в ряді сіл району виникли підпільні партійні, комсомольські та інші пат¬ріотичні групи, а також розгорнув діяльність Шалигинський партизанський загін. Поряд з активними бойовими діями партизани проводили роз'яснювальну роботу серед місцевих жителів, налагодили зв'язки з підпільниками. Активізація підпільно-партизанського руху викликала величезну лють фашистів. Наприкінці грудня 1941 року гітлерівський каральний загін у кількості 200 чоловік почав наступ на ліс Марицю, де містився табір Шалигинського партизанського загону. Але народні месники відбили цей напад, завдавши фашистам великих втрат. Після цього партиза¬ни перебазувалися в ліс поблизу с. Вікторового. У лютому 1942 року Шалигинський партизанський загін, який складався з 119 чоловік, увійшов до складу партизанського з'єднання під командуванням С. А. Ковпака. Загін здійснив вдалі операції і розгро¬мив німецько-поліцейські гарнізони у Баничах і Холопковому, вивів з ладу станцію Баничі. 23 лютого 1942 року на честь 24-ї річниці Червоної Армії відбувся парад всього з'єднання у с. Дубовичах. Дізнавшись про це, гітлерівці кинули туди великі сили, проте народні месники завдали їм відчутних ударів. 28 лютого 1942 року пар¬тизани вступили у бій з карателями в с. Веселому, під час якого сотні ворогів зна¬йшли собі могилу, а народні месники прорвали вороже кільце і вирушили до Хінельських лісів, де діяли разом з партизанськими загонами Курської і Орловської областей Російської Федерації.
У травні 1942 року Шалигинський партизанський загін, повернувшись з Хі¬нельських лісів, базувався в Шалигинському районі. У травні він розгромив ворожий гарнізон в с. В'язенці, у червні разом з Глухівським та іншими заго¬нами вів жорстокі бої під Дубовичами і Ворголем. Наприкінці місяця загін вирушив у рейд по Шалигинському району, під час якого народні месники знищували ворожі гарнізони, зривали мости й склади, руйнували лінії зв'язку. Влітку 1942 року пар¬тизани розгромили німецько-поліцейський загін у Соснівському лісі. Одержавши повідомлення про оточення ворогом Путивльського партизанського загону в Ново-слобідському лісі, шалигинці здійснили багатокілометровий перехід, разом з глу-хівцями та конотопцями прорвали вороже кільце і врятували своїх товаришів. 29 липня Шалигинський партизанський загін зайняв с. Маркове і висадив у повітря паром. Партизани захопили склади із збіжжям і роздали його населенню У складі з'єднання під командуванням С. А. Ковпака Шалигинський загін здійснив славні рейди на Правобережну Україну й Карпатський. В цей час командиром загону був Ф. Д. Матющенко, комісаром — Ф. С. Фесенко, начальником штабу— І. Я. Юркін. Коли виходили з Карпат, героїчно загинув комісар загону Ф. С. Фесенко.
Влітку 1942 року було створено дру¬гий Шалигинський партизанський загін і. Леніна під командуванням М. 1. Ганзина який діяв на території Шалигинського та ряду інших районів. У грудні цей загін разом з Харківським партизанським заго¬їм розгромив фашистський гарнізон на Шалигинському цукровому заводі.
Вероломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз перервав мирну працю радянських людей.В цей час шалигинці залишили свою мирну працю та взялися за зброю, щоб захистити рідну землю від фашистів. Від батьківського порога 749 шалигинців в 1941 році пішли на фронт, кров'ю захищати рідну Батьківщину.
В бойових діях 1941 року приймали участь 2-а гвардійська, 160-а, 283-я стрілкова, 52-а, 21-а кавалерійські дивізії,
123-я мотострілкова, 121-а та 150-а танкові бригади 13-ої Армії, частини 40-ї армії, Сумський комуністичний батальйон
Та Сумський напівескадрон кінноти , сформований з добровольців.
Згадує Бєлашова Раїса Олександрівна, мешканка с.Шалигине. «Радянські солдати увійшли в Шалигине на початку вересня 1941р. Розмістились вони на вулицях: Радянська, Пролетарська, Фабрична, Леніна, на території цукровогозаводу в урочищі «Берізки». Штаб знаходивсяв домі по вулиці Леніна. В урочищі «Берізки»були вириті окопи та ходи сполучення. Санітарна частина, кухня були розташовані на вулиціРадянській. Годували не лише солдатів, а ймісцевих жителів. Вночі радянські солдатираптово пішли, припускали, що вони пішли всторону с. Рев'якине. Було чути, що недалекойде бій з участю танків та «Катюш», які стояли,приблизно, на вулиці Заводській. 15 вересня 1941 року через Шалигине проїхали німці в сторону с.Черневе. Переїхавши міст,німці його спалили. Та вони пішли не всі,а залишили артилерію в районі цукровогозаводу. З цього місця вони раптово почали обстріл місцевості в районі Глинської
Пустині. Снаряди пролітали у нас над головою. Мешканці ховалися в окопах в «Берізках». Там вони просиділи всю ніч. Вранці, виходивши з лісу, мешканці побачили радянськихрозвідників. Розвідники, дізнавшись що в селі німців немає доповіли про це керівництву. Незабаром зі сторони вул. Лугової, через міст, прийшли радянські солдати.Їх було багато.Під час руху їх обстрілювали.Убитих ховалив лісі,присипаючи землею.Після війни рештки солдат звозили в братську могилу.»

Шалигинськийпортизанський загін

На фтонтах ВВВ  та в партизанських загонах протинімецько-фашистських загарбників боролись 749 жителів. 

Урочище «Берізки»

Репресії проти мирного населення  почалися одразу після окупації с.Шалигине,та продовжувались протягом всього періоду окупації. Мешканців Шалигине тарайону страчували не тільки там де вони жили, а й в місцях масових страт в Берізках.

1.Андросов Петро Іванович

2.Васіна Катерина Митрофанівна

3.Виноградова Марія Іванівна

4.Воробйов Тимофій Кузьмич

5.Гулаков Василь Сергійович

6.Гулаков Семен Степанович

7.Дятлов Фома Якимович

8.Калиниченко Софія Григорівна

9.Мітяев Андрій Федорович

10.Пєхова Ганна Іллівна

11.Розумних  Григорій Михайлович

12.Рудаков Павло Ілліч

13.Самарін Федір Максимович

14.Солорева Олександра Максимівна

15.Суровицький Семен Оксентьєвич

16.Тимошенко Анастасія Юхимівна

17.Шкурін Павло Фролович

Для залякування  населення, фашисти встановили шибениці на вулиці Леніна, Свердлова, Ковйонках. Перша показова страта через повішення  відбулася  в жовтні місяці. Першими в с.Шалигине були повішені голова колгоспу «Червоний партизан» Разін Семен Єфімович, міліціонер Капорін Володимир Григорович. 

Пам'ятники:

Загиблим землякам.

583 воїна - земляка віддалижиття вбоях за свободу та незалежність Батьківщини.

Братська могила.

Братська могила 113 радянських воїнів, похованих в вересні 1941р. та вересні 1943р. 368 шалигинців  за бойові заслуги  нагороджені орденами та медалями. З вересня 1943 року частини 60-ї ар­ії під командуванням генерал-лейтенанта Д. Черняховського визволили Шалигине.

Німецько-фашистські окупанти завдали господарству Шалигиного величезних ав. Вони спалили 101 колгоспний двір, багато громадських будівель, знищили ьськогосподарські машини МТС, зруйнували приміщення лікарні, будинку кульри, шкіл та ін.

 З перших днів після визволення трудящі, очолені партійною анізацією, віддавали всі сили відродженню господарства. Завдяки їх самовідда­не праці у вересні—листопаді було відбудовано майстерні Шалигинської МТС, ід колгоспних приміщень, лікарню, школи. Почалась відбудова цукрового заводу.Завдяки їх самовідда­не праці у вересні—листопаді було відбудовано майстерні Шалигинської МТС, ряд колгоспних приміщень, лікарню, школи. Почалась відбудова цукрового заводу.У вересні до ладусталаШалигинська МТС. З 1959 року стала називатися майстерня по ремонту тракторів та ремонту сільгоспмашин. В 2001 році майстерню було закрито. У 2008 році тут було відкрито пункт переробки деревини.

В період 1946—1950 рр. було завершено відбудову народного господарства роблено новий крок в його розвитку. У 1945 році став до ладу цукровий завод.Відновили роботу заклади охорони здоров'я, освіти й культури. Відразу після визволення почала діяти лікарня.

На кінець 1950 року відкрили кілька новихкабінетів, оснащених сучасним обладнанням. У лікарні працювало 8 лікарів і 20 чо­ловік середнього медперсоналу. У жовтні 1943 року відновилися заняття в середній, семирічній і початковій школах. У 1949/50 навчальномуроці в них налічувалося 996 учнів і 42 вчителі. Розгорнули роботу будиноккультури і клуб, де працювалигурткихудожньоїсамодіяльності. Діяло 2 бібліотеки — районна і на цукровомузаводі, книжковий фонд яких становив 7 тис.примірників.

Значні зрушення сталися в розвитку економіки Шалигиного в наступні роки. За післявоєнні роки Шалигинський цукровий завод став одним з провідних підприємств району. Проіснував він 100 років у 1999 році він був закритий. У 1956році Шалигине було віднесено до категорії селищ міського типу.У 1959році воно увійшло до складу Глухівського району. У 50-ті роки у Шалигиному було побудовано хлібопекарню, яка проіснувала майже 50 років. Була вона закрита у 1999 році.

Приміщення хлібопекарні

Докорінно поліпшилось медичне обслуговування населення. У Шалигиному ді­ють дільнична лікарня на 50 ліжок та медпункт на цукровому заводі, які обладнані новою апаратурою. В них — 3 лікарі і 28 чоловік середнього медперсоналу. Багато зроблено для розвитку освіти. В Шалигиному працюють середня, восьмирічна, 2 по­чаткові школи й школа-інтернат. Длясередньої школи в 1959 році побудовано нове приміщення на 400 місць. В школах налічується 1277 учнів і 97 учителів. В колгоспі п на цукровому заводі діють 2 дитячі садки. Центрами культурно-освітньої роботи стали будинок культури, кінотеатр «Супутник» та заводський і колгоспний клуби. В будинку культури і 2 клубах працюють гуртки художньої самодіяльності та здійс­нюються інші культурно-масові заходи. До послуг населення — 4 бібліотеки книжковим фондом 28 тис. примірників У селищі створено 2 первинні організації товариства «Знання», які об'єднують 45 лекторів, і первинну організацію Україн­ського товариства охорони пам'ятників історії та культури.

На сьогоднішній день у Шалигиному працюють такі організації: селищна рада, дві школи:школа-інтернат та загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, дитячий садок «Горобинка» переіменований у центр розвитку дитини в 2012 році., лікарня,пожежна частина, будинок побуту (тут знаходиться: аптека, перукарня, пошта), будинок культури та бібліотека,

компанія «Росток холдінг» у минулому ООО «Шалигинське», лісниче господарство, пункт переробки деревини,Шалигинська прикордонна заставаВідкрита у 2001 році. У 2007 році присвоєне звання Ім. Петра Колнишевського, у селищі є храм - Іллінська церква,

Перший храм в цьому населеному пункті був побудований (з дерева) в період між 1646-1653 р. Можливо, саме він був відмічений в плані 1985 р. В 1978 р. замість старої була побудована нова (також з дерева) церква, проіснувала до початку ХХ ст. Зберігшийся до наших часівхрам був закладений у червні 1906 р. ЦеІллінськацерква. В селі ще була Троїцька церква, яка була побудована в 1775 р. Зруйнована у 30-ті роки. Зараз на місці, де був храм знаходитьсяпам’ятникзагиблимшалигинцям у роки ВВв. Іллінськацеркватакож у 30-ті роки була частково зруйнована. В 1989 р. зновувідремонтована та відкрта. Почав відновлювати церковні богослужіння отець Іван. З 1991 р. і по цей день настоятелем храму протоієрей О. Василій. Допомогаєйому матушка Валентина. Виховують вони двох дітей.

Окрасою селища э криниця 7 джерел, яка внесена у природно-заповідний фонд загальнодержавного значення. «Сім джерел» відносять до кращих гідрологічних пам’ято природи місцевого значення в зоні Сумського і Українського полісся. Ця місцина нагадує казковий підгірний краєвид. У крутосхил лівого берега р. Лапуга врізається урвище, утворюючи неглибоку нішу.

Ось така "коротенька" історія нашого селища від створення до сьогодення. Якщо комусь щось припало до душі ласкаво просимо до нас.